з присмаком несамовитої терпкості.
Тримати своє серце у жмені,
і любити міцно, водночас з легкістю.
Ти просинаєшся - любиш,
засинаєш - любиш.
Навіть, спиш - любиш.
Не знаєш вже чим себе губиш,
коли мовчиш, переживаючи біль...
чи коли всередині себе проводиш бій.. .
Ти знову, ніби, собі чужий,
такий зовсім розгублений, зовсім не свій.
Любити можна навіть цілу вічність,
та ніхто не бачить в цьому логічність.
Хтось вважає любов, як кайдани,
для когось вона, мов примара.
А хтось тихо сидить у кутку і не дихає,
і слухає, як б`ється його серце,
немов морські хвилі.
©
Немає коментарів:
Дописати коментар