На все свій час -
дихати, йти, падати, посміхатись,
зустрічати сонце.
Але буває, що так і прагнеш винайти машину часу,
щоб повертатись
до тих моментів, коли просто Щаслива(-ий),
і саме з великої літери...
Саме тоді, коли береш свої крила
і прагнеш до неба,
літати.
Це ніби, як корабель з міцними вітрилами
і впевнено наведеним курсом.
Повір, моя мила,
не завжди сумно
і не завжди "на сьомому небі від щастя",
вимальовуючи сум на зап'ястях...
Життя, як прогноз погоди -
одного дня тепло, а іншого
несамовито холодно.
У тобі мрії проносяться бурею,
а на вулицях настільки людно,
що немає куди сховатись.
Особливо, коли цього так прагнеш.
І навіть, якщо сам від себе втікаєш...
А потім знов повертаєшся,
бо немає куди
втікати.
Знаєш, не потрібно малювати
собі чорні ґрати
або ж рожеві окуляри.
Там ти не побачиш нічого нового,
окрім брехні самому собі
і розуміння того,
що надто багато втратив,
поки тікав кудись найдалі.
Розумієш, для серця не існує правил.
Ти ж всеодно чекатимеш на вокзалі того,
кого так довго чекав.
Поки час минав
по той бік твого шерстяного рукава.
