розлитої на застарілих відчуттях.
Хтось ночами про щастя просить,
а інший пунктиром обводить власне життя.
Тепер дедалі частіше душа тріщить по швах.
Але так як і раніше, вона на підвіконні
п'є зелений чай
з жасмином.
Так несамовито...
торкаючись поглядом неба.
Іноді серце зсередини виламує ребра,
і так карколомно викреслює із себе поета,
який щоночі здійснює втечу.
Від або до себе,
розчиняючись в порожнечі.
І слова... які мабуть, тонну важать
не стають легшими.
Немає коментарів:
Дописати коментар