Stones.

Знаєш як розсипаються думки,
коли на душі вже зима, а надворі ще осінь...
Як у руках тремтить
те, що не відпустив досі.
Ти, мабуть, один із тих, хто не зумів бути сміливим
і одного моменту сказав: "досить".
Досить бути таким наївним,
будувати несвідомі мрії, і безглуздо сподіватись на те,
що вони заслуговують на життя.
Мабуть, у кожного своя теорія щастя, своя на це міра.
Зрозумій, в сукупності різних моментів життя -
своє серцебиття.

...Знаєш це відчуття власних гидких сподівань,
які кидають хтиві погляди на майбутнє,
а у висновку - серце заходить у глухий кут.
Ти впевнений, що все так буде?...
Впевнений, що в останній момент ніхто не вдарить туди,
де найбільше болить?
Можливо колись, ти все ж забудеш усе, що турбує,
усе, що робить тебе
ніким.

Надзвичайно особисте...

Час все минає, а у тобі ще й досі сидять ці химерні звички,
скурпульозні переконання, думки та ідеї.
Я все чекаю, втім як і звично,
на те, що замигтить на дисплеї твоє найрідніше ім'я.
А поки,
все "логічне" у цьому житті
зводиться до цілковитого апогею.

Знаєш це відчуття, коли життя складається зі суцільних надій?,
бо начебто "все неодмінно буде добре".
Колись. Згодом.
Не забудь лише поставити в кінці хоробрий знак оклику...

...Ніколи не втрачай тих Богом посланих мрій,
не ховай свій глибокий погляд у кокон
власного егоїзму і раніше розтоптаних почуттів.
Адже, не завжди важко,
не завжди на душі закріплений цвяхами біль.
Повір.

Тут тобі небо несе на рівні морських хвиль
свій найтендітніший, найважливіший спогад.
...Я пам'ятаю як сьогодні, той осінній гарячий обрій,
міст і ти. Поряд.
Знаєш, це -
одна з найпрекрасніших здійснених мрій,
які трапились
зі мною.

СУМнівне.

Хто ти насправді : моє серце чи моя загибель?
У скронях нестримно пульсують морські сині хвилі,
щосили оббиваючи пороги твого дому.
Мабуть, усі ми просто безсилі перед значною кількістю
нажитого роками болю.

...Відчуваєш як несвідомо між нами тягнуться міста,
як час надто швидко змінює орієнтири?
Я навіть не встигаю зрозуміти,
хто ти для мене і хто я без тебе, рідний?

Можливо, в мені занадто мало віри
і занадто багато сумнівів...
...Бо ж хто тут сьогодні повірить,
що можна ось так просто безмірно когось любити?
Просто серцем жити.

|Апогей| або Як бути щасливим восени?

Нуж бо, сьогодні без жодних "але",
без жодних натяків на суперечність.
Час набуває щоразу інших манер, іншого образу,
але так і не здатен
адекватно дивитись на звичні речі.

Не вимальовуй собі певні межі,
не обводь пунктиром лінію розрізу на серці.
Ще зовсім декілька мізерних словесних штрихів, речень
і буде завершений вечір навіяних думок,
певною мірою, недоречних.

І навіть, якщо щастя вирішить постукати
у твої двері значно пізніше
або ж торкнутись тебе поштовхом за плече -
будь готовим простити за нетактовність
і цей необережний викид його власних ідей.

Те, про що мовчить тиша.

Знаєш, із кожним кроком все важче і важче йти,
та так, щоб не покладаючи рук, не озираючись назад...
Визнавати, що таки коли-небудь ти здатен будеш піти,
залишивши по собі вітер й холодні сніги,
...а пізніше можливість спалити усі невимовно байдужі мости,
на яких наші душі
більше не в змозі зійтись.

Лети, птахо, лети...
Допоки ще тобі підвладні всі кордони висоти,
допоки ще серце не тремтить...
І навіть, якщо щастя - це коротка мить
або певний відрізок часу,
я ж бажаю прожити з тобою кожен з цих мізерних шансів,
про які щоночі душа мовчить.
Про які нестерпно болить.

City Love.

Привіт, моє місто найпрекрасніших мрій, 

найособливішої любові.

Сьогодні волію забути про все, що руйнує на серці спокій...

Затамувати дихання, і на півслові 

сказати :

"Нарешті я тут, вдома".

Чого лише вартий один твій закоханий погляд,

в якому мільйони сердець бережуть свою неповторну lovestory.

І саме тут сьогодні він зі мною, поряд.

....Коли зруйновані стіни, здолані перешкоди,

він, найрідніший, зі мною,

посміхається і говорить :

"Кожен, хто цими вуличками проходить -

залишає частинку себе. 

Тут вкарбований цілісінький світ, 

і ми з тобою".

...Я мовчки затамовую подих,

дивлюсь угору,

а серце всередині мовить :

"Я хочу повертатись сюди знову й знову,

Місто моєї найщирішої Любові".