Very necessary

Я знову роблю крок до твого серця,

я знову відчиняю двері, за якими очі бачитимуть душу.

Твої - мої, мої - твої манери,

я відчуваю як пече у грудях.

Всі чують лиш якісь тонкі прозорі звуки,

а я - такий чужий і такий рідний невгамовний крик мовчання.

Що цього разу небо заховало в себе за спиною,

що цього разу розум приготує серцю?

Тільки якась логічна послідовність

передбачених раніше нами дій робитиме ще, власне,
цей єдиний крок 

і більше жодних рухів вправо-вліво.

Ти знаєш, на папір не завжди ллються речення і фрази,

частіше сльози, погляд наче в глибину.

Коли читаю твої розкидані між комами й крапкАми записи,
коли усі промовлені уголос паузи залишаються в мені,
тоді нічого більш не залишається, лише сказати :
"Говори зі мною. Говори, будь ласка."

TIME OUT

Чисті простирадла накрохмалених розбитих мрій
розстеляються між нами білими полями.
Я так чекаю, аби ти повірив, що моє серце б'ється не словами.
Обличчя вишліфовується не роками,
а якимись сотнями подій, що б'ються тембром голосу
і навіть пунктами зухвалих дій.

Хороший мій, твоя душа - то найтепліший дім серед усіх,
лиш там я не тремчу від страху, і не ховаюся у шафу
від грому, зливи чи снігів.
Я так чекаю, що твоє мовчання
промовить хоча б пару відчайдушних слів :
про біль, безсоння і нестачу сил,
хоч правда є доволі горда,
на лиці все виглядає досить солодко і добре,
а всередині тінь,
а всередині більше не горить, - там тільки тліє.

І лише ти єдиний твердо знаєш, яка ціна тієї правди,
про що шепоче темна ніч.
Хтось скаже просто "божевільний",
хтось посміхнеться, одягне зухвалий дискомфортний погляд.
А суть, мабуть, у тому, що мовчання, кинуте услід любові,
робить цю любов німою.

Dark stars

Ми більше не пахнемо тими думками,
які тривожили душу теплим мовчанням,
ми більше не ті, ким були раніше.
Здається, серце вкрилося зморшками і геть збідніло,
а мені до тебе хоча б на трішки.
Тоді обов'язково загорілися б очі
ліхтарями, що не часто світили серед темної ночі.
Хто ми тепер, мій рідний,
спраглі чи просто голодні?
Чомусь, вже не такі готові на сміливість,
чомусь, вже не "у вогонь, і у воду" заради любові...

Іржа покриває наші стримані, оголені почуття,
ця осінь надто холодна.
Хто я тепер тобі, рідний,
невже чужа, невже випадкова?
А знаєш те відчуття, коли тримаєш в руках невідомість,
коли поспіхом створюєш метушню навколо себе,
лише заради того, щоб не вкритись хвилею суму,
не дозволити собі хнюпитись?
Знаєш як це звідусюди ловити кардіохвилі,
бо раптом тебе почую,
як дихаєш,
як б'єшся у ритмі серця і розуму?
Мій хороший, мій найрідніший,
ця любов не робить нас босими й бідними,
але тільки одного з нас надихає,
а іншого робить просто вільним.

All for you

Серце поруч з тобою починає битись значно частіше,
це мовби, глибинний ковток повітря
після тривалого часу коми.
Ні, це не трагедія, не вжиток смертельної аксіоми,
радше, численна спроба
окреслити силу любові.

Хто ж так ще може торкнутись моєї душі своїм поглядом
кольору сіро-блакитного неба,
ким так ще може пахнути моє волосся, як не тобою?
Знаєш, це той момент,
коли пробивається пуп'янок через жили твердих стебел,
це той момент, коли не має місця у тиші жодному слову.

Та й навіщо ці сотні промов,
мільйони окреслених знаків письма, -
суть наявна далеко не в тому.
Любов - це коли не лише на словах,
любов - це коли буквально "все" заради когось.