(Не-)ритмічна буря хвиль зі серця.

Зможеш ось так, не хвилюючись серцем, не гублячи слова
на перехресті відчуттів?
Кажуть, достатньо місяця, аби все забути,
а мені без тебе один день,
мов шкереберть весь світ :
руйнуються стіни, тріскає стеля,
я знаю, це зовсім не те, чого ти хотів.
Залишатися вільним і незалежним, самотності відданим,
ось про що говорив тобі завжди твій внутрішній кит.

А я чомусь, мов карколомний метеорит, стала однією серед тих,
яка руйнує твоє серце, шматує його на друзки, спалює та іноді зцілює
тими кількома, з часом вже ледь помітними нитками,
намагаючись зшити розірване, і склеїти розбите.
Прости, що часом доводилось приймати клунок невдоволених розкиданих
поспіхом слів,
і отримувати добрячого ляпаса там, де й без того болить.
Ніхто з нас не винен у тому, що вогні палають лише там,
де не падає дощ, і де не тануть сніги.
І ти не винен у тому, що мені за тобою у грудях до болю щемить.

When your world falls down.

Торкайся. Торкайся.

Торкайся моєї душі, найрідніший,
твій погляд, замість сотні ліків,
замість тисяч прагматичних, чужих слів.
На моєму серці засихають, в'януть квіти,
які раніше ти там посадив.

Знайди. Знайди.

Знайди мене серед усіх розбитих паралелей цього часу,
де ми частіше розтинались, ніж були.
Живи. Живи. Живи в мені єдиним,
навіть якщо болісним, короткочасним,
хоча б допоки ми не згаснем.

Бо в той момент, у небі загримить, заблискає
і врешті розірветься серце,
яке залишиться самотнім і пустим.

Якесь шосте (від-)чуття.

Так трапляється, коли збираєш до купки усі моменти
і складаєш їх калейдоскопом найщиріших фраз,
відчайдушних зітхань і карколомних відчуттів.
Ти все ще в пустелі власних переживань та нездійснених мрій,
хоча обіцяв кілька сот разів самому собі, що це
н е н а д о в г о.

Твоє серцебиття тримало в собі
ще пару життів, реанімацій та незагоєних швів,
які часом давали про себе чути.
Повір, я ж відчуваю як рвуться твої старанно натягнуті струни,
як б'ються внутрішні протилежності за єдину можливість десь
назавжди лишитись і бути.

А у висновку, доводиться, власне, зрікатись, картати себе, втікати,
щоб не дозволити згаснути тому, що було роками набуте.
Знаєш, нашій долі таки випав шанс,
єдиний шанс,
поцілувати взаємно душі, які за однією стіною, але по два різних боки
пишуть ціною власного утопічного щастя,
свої особисті, болем прошиті,
такі найрідніші історії відчуттів
випадково сплетених Богом доріг.