Keep silence.

Знову погляд в центр мрій, серце повертається додому.
Чому ж я так хворію,
якщо надворі пахне цитрусами,
чому я так сумую,
якщо навколо щастя з неба сипле білим борошном?
Я струшую цей сірий пил, який покрив мою любов.

Ні, жодних натяків на суперечність,
проснуся й вкотре вдамся до твоєї правди.
Зійду з перону, повернуся,
щоби побачити як місто в спогадах тих знов розтане.

І не потрібно жодних текстів, слів чи речень,
серце, мов азбука Морзе, відтворить ритм,
який помітний тільки тим, хто любить.
А щастя... не залежить від погоди, настрою або ж пір року.
Щастя - це, мабуть, щось надзвичайно особисте,
яке приречене з'являтись завжди небезпечно.

falling up

Дивишся у вічі та натомість бачиш душу,
кидаєш думку вслід на кілька кілометрів.
Тебе не завжди приймуть ті, хто близько,
чомусь частіше люблять ті, хто є далеко.

Окремий випадок - любов, що так пророчила нам жити,
збивала з ніг і простягала руку допомоги.
Напевно, ми так і залишились тими,
які завжди заклято покидали всіх
задля когось єдиного-одного...

Ти скажеш нишком власному собі, поки ніхто не чує,
і поки стіни перестали слухати усе,
що є навколо :
чорт забирай, не в тому справа який ти шмат душі дасиш людині,
питання "чи вона зуміє це прийняти?"...

Нічого не кажи, лиш тільки слухай
як б'ється за тенетами зболіле серце.
Його ривкий, короткочасний подих
відтворює зомлілий рух.

Знаєш, це координати іншого шляхУ
і вітер вже прямує не туди.
Тепер час пострілом мовчання вб'є усі сліди,
на що ти так і не спромігся,
так наче, це найбільший злочин - не любити.