Чому ж я так хворію,
якщо надворі пахне цитрусами,
чому я так сумую,
якщо навколо щастя з неба сипле білим борошном?
Я струшую цей сірий пил, який покрив мою любов.
Ні, жодних натяків на суперечність,
проснуся й вкотре вдамся до твоєї правди.
Зійду з перону, повернуся,
щоби побачити як місто в спогадах тих знов розтане.
І не потрібно жодних текстів, слів чи речень,
серце, мов азбука Морзе, відтворить ритм,
який помітний тільки тим, хто любить.
А щастя... не залежить від погоди, настрою або ж пір року.
Щастя - це, мабуть, щось надзвичайно особисте,
яке приречене з'являтись завжди небезпечно.
Немає коментарів:
Дописати коментар