Ти - моя сила, я - твоя слабість

Знаєш, іноді я визнаю,
що зовсім маленька у твоїх сильних руках,
що може повіяти вітер і розлечусь пелюстками
по місцевих латаних дахах.

...Часами дико боюсь,
що не вистачить нашої сили, щоб триматися разом,
що я ненароком спіткнусь
і зазнаю болючої поразки.

Іноді нестерпно переживаю за те, що світ не визнає нас,
так як я визнаю свою слабість перед тобою;
що вся ця історія лише короткочасний романс
і наша любов зазнає системного збою.

...Проте, все це трапляється "іноді", усе це трапляється "часом",
я жива, допоки дихаю поруч з тобою.
Зникають усі зайві обважнілі баласти -
я щаслива, що ти зі мною.

Моя невід'ємна частинка

Таких як ти не відпускають,
тримають міцно, вкарбовують в серце.
Таких як ти люблять палкіше,
усе прощають,
щоб любити ще гарячіше.

Таких як ти не забувають,
зупиняють час, щоб побути поряд хоч трішки довше.
Таких як ти подумки обіймають,
серед сотні людей впізнають,
серед тисячних перехожих.

...Такі як ти народжуються раз в епоху -
як музика, як вірші, як зорі ззовні простирадла неба.
Таких не змінюють на інших,
ти - єдина квітка у моїх знівечених, зламаних ребрах.

Твоя, таки самотня перемога.

Я знаю, ти знову прийдеш до мене із своїм серцем в руках.
Я знаю, що знову тебе не залишу.
Щоправда, наші думки розбіглись по різних кутках,
створюючи надмірно власну тишу.

І ця тисячна спроба невдалої втечі
визнає твою перемогу.
Перемогу твоєї любові над моєю порожнечею,
перемогу твоїх зусиль над моєю знемогою.

Знаєш, життя - це дорога вперед і жодного кроку назад,
ти немаєш права схибити.
Не став усіх в один замкнутий ряд,
якщо ти єдиний, хто у цій грі виживе.

Два міста на два серця.

Ми загубились між містами двох сердець,
між проміжком від неба до землі.
Однаково один із нас борець,
а інший тільки стисне власну волю в кулаці.

Коли стривожена межа відведеного часу
досягне своєї точки вироку, -
нам не вистачить лиш трішки вечірнього джазу
і зовсім тендітної, одержимої лірики.

...Достатньо було б забути про гордість,
про надмірну кількість гучних слів...
Запам'ятай - один із нас однаково скрикне :" Досить! ",
а інший залишить душу в серветці на столі.