Never forget you...

А все це тому, що тільки поряд з тобою - найщасливіша.

Залишитися би у тобі назавжди, битися серцем у грудях,
римувати слова на пустих, ще не заспаних стелях,
і просто
у тобі бути...
Старайся ніколи не малювати навіть найтонших чорних ліній
на власних акварельних мріях,
не ховай відчуття у сувій цинічних переконань,
бо ж таки у цьому життєвому театрі тіней
ми завжди мали і маємо значно більше переваг,
аніж хто-небудь інший.

Ти ж бо на моєму серці червоними нитками слід свій вишив,
аби пам'ятала.

Твій найрідніший, затишний погляд
розпалює в мені тисячі відчуттів характерні відчуттям любові,
і саме у твоїх обіймах я знаю,
що зовсім неважливо те, що руйнує наззовні й довкола.
Важливо те, що ти тримаєш у своїх долонях,
і коли вкотре охолоне твоя внутрішня погода,
ти матимеш поряд з собою того,
хто, мовби в первісні часи із каменю добуде бодай вогник.

Мабуть, все так і мало бути.

Запам'ятай, моя рідна, цей крихкий, неповторний момент,
коли не потрібно заповнювати тишу порожніми словами,
вичерпаних з власної душі.
Ти здатна про все сказати відчуттями,
торкаючись своїм тендітним поглядом
моїх втомлених знесилених повік.

Знаєш як важко, коли хтось на серці
обважнілим спогадом ліг,
коли суб'єктивність мрій і надій вже немає жодних пріоритетів.
Бути для тебе всім, мабуть,
найбільше чого я коли-небудь хотів.

...Цієї зими я почав блукати боротьбою
із компромісами щастя,
тиша огорнула мене і я вже не тут.
Я у собі.
Ти просто будь завжди поряд, якщо тобі вдасться,
і ми разом запалимо тисячі помаранчевих теплих вогнів.

Тінь на місяці...

Тисни на клавіші цих чорно-білих манерних життєвих історій,
розкидуй навколо себе аркуші пережитих знищених
обважнілими словами нот.
Ти вже не той
хлопчик на березі холодного солоного моря,
який читає душу не ззовні, а її зворот.

Заглибся у серце цих досі не чутих мелодій,
відчуй як втрачається вимір ненаситного часу.
Бачиш, на синьому-синьому небі горять мріями зорі,
розкидані випадковими фразами
твоїх лише загально припущених власних теорій.

Хто як не ти, хлопчик зі сторінок "Маленького принца",
зіграє так неповторно,
відчутно,
розчиняючись спокоєм у мелодії тиші.
Знаєш, а воно живе у тобі й досі, це море,
яке пише чорним по білому
свої надзвичайно особисті вірші.

We live in your dreams.

Ти так непомітно і солодко прокрадаєшся
маленькими кроками до моєї душі,
торкаючись своїми думками моїх доволі наївних власних надій.
Я чомусь щаслива цим крихітним спробам бути ближче,
хоча вже давно не плекаю жодних щонайменших надій.
Просто прагну летіти вище.

Додай-но трішки більше тиші
у цю сумлінну розмову,
розділові знаки в якій не відіграють жодної ролі.
Лише ми тут, чергові заручники долі,
зустрілися на перехресті поглядів і відчуттів
знову.

Здається, я вкотре повірила кожному слову,
якими ти пошепки стелиш в мені сподівання.
Знаєш, іноді так мало однієї розмови,
щоб зробити когось щасливим,
проте її, мабуть, цілком достатньо,
аби запалити вогником в очах нову,
почавши її незавершеним півсловом.