Follow your heart.

Спалюєш моє серце до тла,
розтинаєш простір на "до" і "після".
Ти зі мною - коли холодна земля,
я з тобою - коли всередину впинається вістря.

А в цілому це - мовчазна розмова, мертве море ілюзій
і сотні можливостей бути кимось іншим.
Пульс починає битись дедалі сильніше:
це мабуть через погоду, а можливо
через відстань.

Мої відчуття перетинають до тебе безліч кордонів,
підходять завжди з того боку, де найдужче болить.
Проїхати тобі назустріч певну кількість кілометрів
на єдиному подиху,
щоб потім мріяти про тебе щомиті.

The red thread.

Серце твоє - цілий світ,
лиш тільки не припиняй дихати.
Думки не складаються римами,
а відтворюють хаосний дим,
що в'ється цілеспрямованим шлейфом.

Стрілка показує кудись "туди",
а я чомусь припиняю дивитись, заплющую очі.
Бо саме навпомацки шлях не здається таким страшним,
щоправда, синці на тілі розташовуються
самостійними материками.

...Що заваджає тобі заспокоїтись?
Крізь груди чутно шалений ритм без жодних розділових знаків.
Життя стелиться, мов якийсь лабіринт,
що наказує йти та мовчати.

Але ні. Все не так як здається.
Кожен крок, ніби власний штрих,
буває строкатий та карколомний,
але усе ще тримаєш в руках власне серце як незламний щит.
А боротьба триває й триватиме - ЦЕ мабуть найелементарніша філософія.

Cuore / notte.

- Що там принишкло за твоєю спиною?

Так, мовби боїться криги, боїться холоду,

цілує плечі, відтворює кожен зроблений тобою крок.

Тінь, що відбивається з серця, 

зафарбована кольором в ніч,

серед якої блукаєш, мов втрачений або загублений лицар.

Здається, я бачу, як ти тремтиш...

Біль загартовує, чистить до блиску шліфовану сталь,

вже більше мовчиш, бо ж кожне слово - удар.

І чим довше, у відповідь, цілишся,
тим більша ймовірність того,

що ти програв.

Чомусь правда частіше палає червоним, 

випалює кожен сантиметр душі,

забинтованої та залитої чаєм з ромашки.

Навколо кажуть : "час минає - минає все",

а насправді, час минає і минаєш ти,
якби не було добре... якби не було важко.