лиш тільки не припиняй дихати.
Думки не складаються римами,
а відтворюють хаосний дим,
що в'ється цілеспрямованим шлейфом.
Стрілка показує кудись "туди",
а я чомусь припиняю дивитись, заплющую очі.
Бо саме навпомацки шлях не здається таким страшним,
щоправда, синці на тілі розташовуються
самостійними материками.
...Що заваджає тобі заспокоїтись?
Крізь груди чутно шалений ритм без жодних розділових знаків.
Життя стелиться, мов якийсь лабіринт,
що наказує йти та мовчати.
Але ні. Все не так як здається.
Кожен крок, ніби власний штрих,
буває строкатий та карколомний,
але усе ще тримаєш в руках власне серце як незламний щит.
А боротьба триває й триватиме - ЦЕ мабуть найелементарніша філософія.
Немає коментарів:
Дописати коментар