stained glass

Серце розстеляється квітами, травами,

хтось на землі тій та й щось посадив.

Торкнись до небесно-блакитних окраїн...

Холодний ґрунт поміж ребрами, пальцями...
Хтось на небі тому босоніж ходив.

Та чи бачиш те серце вже, ні, не червоне,

а ніжно-рожеве, терпке, мов вино із тендітних троянд.

Солоний присмак чорнильної ночі

і на папері чорним по білому

чотирирядковий ямб.

Малюй на вустах моїх темно-вишневим,

судинами хай пульсують зливи, дощі.

Хай віями-гілками пливе за вітрами, 

хай б'ється промінням 

в кольорові скляні вітражі.

More

Вигадаю собі щастя, радість і любов,
так ніби вони втрьох
щирі друзі за одним столом разОм зі мною,
розпиваємо учотирьох терпке вино
і всю оцю ілюзію,
що крутиться навколо одногО.

Наївна дівчинко, тобі лиш посміхнутися
і фантазія твоя породить
причин десь близько тонни,
щоб змусити серце дужче битися,
щоб змусити червоніти, запинатися, пильно дивитися
у його кремезну спИну.

І ти не залишиш своєму сумлінню жодного шансу,
щоб припинити це виверження емоцій, помислів і незграбних спроб
здаватись щасливою від єдиного погляду.
Це лиш іскра, потреба присутності,
тільки згораєш, тільки руйнуєшся.
І все це, щоб народитися знов.