Звуки темряви.

Бачиш, на долонях розтинаються меридіани,
лишень би уникнути болючого вістря і марнослівних оман.
Твоє серце - то дім, де я повертаючись, бачу світло у вікнах,
а з порогу пахне свіжозаварений чай.
Хто заборонив тобі мріяти, хто сказав,
що крила призначені тільки птахам?

Бо кожен акорд твій, маестро, - тендітний дотик на моїх плечах.
Суворий погляд, лаконічність слів,
марно тут найменший звук не пролунає,
хоч всередині той самісінький мотив.
Не знаю що стоїть за ним і що його на фініші чекає.

Торкайся мого серця, торкайся зболеної тиші,
бо тільки так народжується слово.
Чорнильне слово на папері й більш нічого, чуєш?
Більш нічого.
Воно на нім не випадково.

silently.

Часом можна і без слів, без зайвих фраз,
мов претендентів на твоє серце.
Як тільки світло погасне - вони щезнуть.
Ймовірно, все це вигадки, такі собі історії для когось,
лише, щоб тебе чули, лише, щоб слухали,
відчували твій простір.

А в тім, усіх ран не залікуєш,
це річ суб'єктивна і суперечна.
Можна мовчати, мовчати доречно :
без "ком", "апострофів", "крапок", окличних речень.
Без вибухів, внутрішньосвітніх катастроф і зречень.

"Без слів" - це завжди смачно,
ніхто не приречений
бути раптово залишеним чи може й зовсім не почутим.
Той, хто слухає мовчки - живе серцем,
а мовчки дістатися суті завжди якось легше.

Ray in heart

Тендітними пальцями по нитках душі,
кришталевим промінням крізь фіранки на тіло.
За прогнозом погоди - мало дощити,
а тут сонце помаранчево світить,
окреслює тінню людей у будинках,
цілує шию, на волоссі змінює відтінки
з темного на світле.

Ти йдеш до серця тихенько, навшпиньки,
ночами пишеш/читаєш книги,
і усе це лиш подумки, усе це лиш потайки,
короткий уривок,
щоб далі про головне.
Знаєш, це така собі передумова
про щось, що всередині,
про щось, що живе.