лишень би уникнути болючого вістря і марнослівних оман.
Твоє серце - то дім, де я повертаючись, бачу світло у вікнах,
а з порогу пахне свіжозаварений чай.
Хто заборонив тобі мріяти, хто сказав,
що крила призначені тільки птахам?
Бо кожен акорд твій, маестро, - тендітний дотик на моїх плечах.
Суворий погляд, лаконічність слів,
марно тут найменший звук не пролунає,
хоч всередині той самісінький мотив.
Не знаю що стоїть за ним і що його на фініші чекає.
Торкайся мого серця, торкайся зболеної тиші,
бо тільки так народжується слово.
Чорнильне слово на папері й більш нічого, чуєш?
Більш нічого.
Воно на нім не випадково.
Немає коментарів:
Дописати коментар