Двері повинні зачинятись.

Досить тобі вже цих обважнілих зітхань,
так ніби на серце повісили камінь розміром з тонну.
Найчастіше люди приречені на безліч розчарувань,
навіть якщо їхні душі самотні,
навіть якщо на їхніх серцях вже близько сотні ран.

Будь завжди готовим після кількох гостросюжетних
драм власної любові бути розбитим і пошматованим.
Правда реального життя завжди протилежна тим думкам,
які ти у собі виховував,
подекуди злившись,
жбурляючи власне серце холодним мокрим асфальтом.

Коли знову вкотре у цій любові тебе охопить океан емоцій,
залишайся на рівні холодного розуму і пустого простору
раніше пережитих карколомних мрій
і розталих снігів.
Тепер навряд чи хтось тут здатен назвати себе переможцем,
хіба лишень той, хто завжди залишався осторонь
спроб ставити "кому" на місці твердої "крапки",
в порядку звичних речей і ненав'язливих дій.

Все, про що залишається мовчати.

Навіть якщо ти не залишишся поряд,
вона всеодно завжди пам'ятатиме
твій погляд
як найцінніший у світі спогад про Щ А С Т Я.

Іноді насправді до нестями важко
просто бути у власних думках,
бо вони всотують в себе ціле життя,
аби скласти усе,
щоправда з часом,
в єдину картину з пазлів.

Тільки-но чув би ти серцебиття,
коли всередині неї сонцем
розливається твій найрідніший голос.
Так буває, коли віддаєш комусь усе найдорожче, що в тобі є,
не вимагаючи абсолютно нічого натомість,
лишень би ти залишався назавжди поряд.

You're everything I need.

Твоє серце б'ється не так як раніше,
думки вже не ті, та й ти вже не той, ким обіцяв собі завжди бути.
Частіше хочеш від себе більше,
на відміну від того, що здатен для себе збагнути,
прикутий до власної самотності сотнями принципів.

Мало ймовірно, що зараз ти можеш почути
як несамовито тремтить мій голос
і відчуття, немов земля йде з-під ніг
від цинізму і твоєї байдужості.
Можливо це справді колись таки
та й забудеться.

А поки
я пам'ятаю всі перетнуті нами вулиці,
твій втомлений погляд і запах парфумів,
який ти називаєш "просякнутим в тебе наскрізь".
Боюсь, що ще зовсім трішки і обірвуться
натягнуті між нашими серцями струни,
і співзвучний такт пульсу залишиться по той бік
двох віддалених чужих міст,
там, де ми всього лиш
"б у л и".

Коли до щастя залишався лише крок...

Не хвилюйся, усе минає,
навіть те, що немов десятками мотузок
до власного серця тебе прив'язало, сіпаючи щоразу будь-яку з них тоді,
коли й без того нестерпно болить.
Ти все це забудеш, повір.
...Знаєш, усе, що зараз робило тебе щасливим,
одного разу вмить
стане пилом.

Якщо самотність - це основна твоя сила,
тоді мені варто сховати свої крила.
Адже не так боляче падати,
як зуміти повірити знову у те, що ти вмієш літати.

Навряд чи тут варто самому собі брехати,
бо навіть на небі у білих хмарах немає солодкої вати.
І у любові двох
не завжди є той,
хто здатен любов прийняти,
не те, щоб віддати.