думки вже не ті, та й ти вже не той, ким обіцяв собі завжди бути.
Частіше хочеш від себе більше,
на відміну від того, що здатен для себе збагнути,
прикутий до власної самотності сотнями принципів.
Мало ймовірно, що зараз ти можеш почути
як несамовито тремтить мій голос
і відчуття, немов земля йде з-під ніг
від цинізму і твоєї байдужості.
Можливо це справді колись таки
та й забудеться.
А поки
я пам'ятаю всі перетнуті нами вулиці,
твій втомлений погляд і запах парфумів,
який ти називаєш "просякнутим в тебе наскрізь".
Боюсь, що ще зовсім трішки і обірвуться
натягнуті між нашими серцями струни,
і співзвучний такт пульсу залишиться по той бік
двох віддалених чужих міст,
там, де ми всього лиш
"б у л и".
Немає коментарів:
Дописати коментар