Світи.

Біжить медовим сяйвом по твоєму тілу промінь,

кладе на плечі тіні і мовчить.

Не смію вже підносити долоні, 

не смію навіть пошепки,
не те, щоб вголос, порушити цю мить.

Здається, так було завжди ;
ця вірність сонця і людини.
Шляхом прокладені сліди туди,
де світові не видно;
туди, де мимовільно не дійти.

Із мого серця гіллям руки проросли,
малюють на папері вільні рухи.
А я встигаю лиш їх словом відтворити і молити,
щоб вони були
і щоб було їх чути.

Бог, про Бога і до Бога

Він не лютував, не сердився, не злився,

ховав від люду біль і так вмів посміхнутись, 

що сонце прокидалося щасливим 

з голови до п'ят,

а ми до нього намагались дотягнутись.

У Нього в грудях більш, ніж всесвіт,

більш, ніж світ і все разом узяте.

Він не дивиться за часом, не рахує дати.

Цілує так, що світло проникає наскрізь

і нічого боятись. 

Бо де б я не була і що не було би зі мною, -
усе в Його руках.
Там серце зацвіте весною
і на півслові стану мовчазною.