Світи.

Біжить медовим сяйвом по твоєму тілу промінь,

кладе на плечі тіні і мовчить.

Не смію вже підносити долоні, 

не смію навіть пошепки,
не те, щоб вголос, порушити цю мить.

Здається, так було завжди ;
ця вірність сонця і людини.
Шляхом прокладені сліди туди,
де світові не видно;
туди, де мимовільно не дійти.

Із мого серця гіллям руки проросли,
малюють на папері вільні рухи.
А я встигаю лиш їх словом відтворити і молити,
щоб вони були
і щоб було їх чути.