orange sky

перон. вагон. міст. станція. квитки.
я знову роблю крок кудись "туди".
я знову чую звук шумних розмов
і сонце, що заходить, б'є промінням по душі.
сум прокрадається між тІсним швом
порожніх слів й мовчАзних лабіринтів.

крізь титри згаданих моментів, погляд зазирає у минуле.
як швидко.
швидко все минає,
так мовби мить вдаряється щосили в землю прутом.
хай вітер пронесе крізь холод тепле затишне повітря,
залишить десь позаду кригу серця.
я знову. знову.
знов повірю, якщо твоя любов моїй озветься.

перон. вагон. міст. станція. квитки.
я знову роблю крок кудись "туди".
я знову відчуваю мить, що пробивається крізь час...
справжня сміливість йти за серцем,
навіть, якщо всі двері замкнені
на жорсткий залізний засув.

|melody of the heart|

викарбовуй на стінах і стелі власні думки,
усе, що руйнує, втомлює, змушує йти.
на цих емоціях хтось наче засвідчив печатку, залишив сліди,
а тобі хоча б позбирати до купи літери, крапки, коми,
щоб промовити бодай щось.
але ні,
зсередини висмикнуті усі фрази, словосполучення і рядки.

знаєш як це мовчати, коли навколо в'ється дим,
сплітається у вузли і приносить в повітрі клубки пригаданих днів,
тоді ж крізь судини, вени, мікроклітини просочується рідний запах,
знайомі погляди, стіни, вулиці, дахи...

і хай п'яніє повітря, яке навкруги,
хай все нам здаватиметься не таким реальним,
щоб на наступний день прокинувшись,
ти зміг забути.
щоб ти зміг знову йти,
вкарбувавши мене у своє небо,
листи і зірки.

(в-) дихаю.

я знову відчую тебе першим подихом осені,

закутаюсь в плед і в'язатиму теплі, запалені серцем думки,

щоб знову про тебе, щоб знову з тобою

писати рядки.

і навіть, якщо в мені стане менше метафор, римованих слів,

ти завжди вір моїм очам, вір правді : я щаслива, коли поруч ти.

щовечора, наперекір усім прогнозам погоди 

будь готовий побачити сонце,

чи то за горизонтом, чи то у душі...

знаєш, ти посміхнись - я відчую,

хай ці імпульси твоїх вуст проникнуть крізь мене

і в найбільш вітряний день зігріють, захистять від дощів.

мій Хороший, приходь до мене у снах, зі запахом опалого листя
і власних листів,
приходь словами, звичками, тишею,
загубленою кількістю днів.
хай ці зустрічі будуть більш ніж "завжди".
а вони неодмінно "будуть",
якщо там будеш ти.

коли помітний злам.

Тримай долоню на лінії пульсу, -
відчуєш як серце стало битись значно частіше.
Ти так любиш ночами блукати по небу,  і серед тиші
дотикатися спогадом найважливіших вулиць,
в яких немає вигуків реальності,
там хочеться просто любити, а не шукати інших
способів втечі.

Знаю - кожен твій подих просякнутий суперечками
власного серця і розуму.
Не так уже й легко любити і на тому ставити якісь заперечення,
особливо коли навіть цей самовідданий крок
був найщирішим серед усіх, що колись було.

І якщо вкотре вирішиш позначити відчуте пунктиром
як рамками заборон та інфекційних думок -
згадай те, як важко дихалось
після минулих твоїх емоційних падінь та передумов.