усе, що руйнує, втомлює, змушує йти.
на цих емоціях хтось наче засвідчив печатку, залишив сліди,
а тобі хоча б позбирати до купи літери, крапки, коми,
щоб промовити бодай щось.
але ні,
зсередини висмикнуті усі фрази, словосполучення і рядки.
знаєш як це мовчати, коли навколо в'ється дим,
сплітається у вузли і приносить в повітрі клубки пригаданих днів,
тоді ж крізь судини, вени, мікроклітини просочується рідний запах,
знайомі погляди, стіни, вулиці, дахи...
і хай п'яніє повітря, яке навкруги,
хай все нам здаватиметься не таким реальним,
щоб на наступний день прокинувшись,
ти зміг забути.
щоб ти зміг знову йти,
вкарбувавши мене у своє небо,
листи і зірки.
Немає коментарів:
Дописати коментар