кидаєш думку вслід на кілька кілометрів.
Тебе не завжди приймуть ті, хто близько,
чомусь частіше люблять ті, хто є далеко.
Окремий випадок - любов, що так пророчила нам жити,
збивала з ніг і простягала руку допомоги.
Напевно, ми так і залишились тими,
які завжди заклято покидали всіх
задля когось єдиного-одного...
Ти скажеш нишком власному собі, поки ніхто не чує,
і поки стіни перестали слухати усе,
що є навколо :
чорт забирай, не в тому справа який ти шмат душі дасиш людині,
питання "чи вона зуміє це прийняти?"...
Нічого не кажи, лиш тільки слухай
як б'ється за тенетами зболіле серце.
Його ривкий, короткочасний подих
відтворює зомлілий рух.
Знаєш, це координати іншого шляхУ
і вітер вже прямує не туди.
Тепер час пострілом мовчання вб'є усі сліди,
на що ти так і не спромігся,
так наче, це найбільший злочин - не любити.
Немає коментарів:
Дописати коментар