Very necessary

Я знову роблю крок до твого серця,

я знову відчиняю двері, за якими очі бачитимуть душу.

Твої - мої, мої - твої манери,

я відчуваю як пече у грудях.

Всі чують лиш якісь тонкі прозорі звуки,

а я - такий чужий і такий рідний невгамовний крик мовчання.

Що цього разу небо заховало в себе за спиною,

що цього разу розум приготує серцю?

Тільки якась логічна послідовність

передбачених раніше нами дій робитиме ще, власне,
цей єдиний крок 

і більше жодних рухів вправо-вліво.

Ти знаєш, на папір не завжди ллються речення і фрази,

частіше сльози, погляд наче в глибину.

Коли читаю твої розкидані між комами й крапкАми записи,
коли усі промовлені уголос паузи залишаються в мені,
тоді нічого більш не залишається, лише сказати :
"Говори зі мною. Говори, будь ласка."