та так, щоб не покладаючи рук, не озираючись назад...
Визнавати, що таки коли-небудь ти здатен будеш піти,
залишивши по собі вітер й холодні сніги,
...а пізніше можливість спалити усі невимовно байдужі мости,
на яких наші душі
більше не в змозі зійтись.
Лети, птахо, лети...
Допоки ще тобі підвладні всі кордони висоти,
допоки ще серце не тремтить...
І навіть, якщо щастя - це коротка мить
або певний відрізок часу,
я ж бажаю прожити з тобою кожен з цих мізерних шансів,
про які щоночі душа мовчить.
Про які нестерпно болить.
Немає коментарів:
Дописати коментар