Моє серце давно вже б'ється Н Е синхронно.
Відносно кроків, слів, чужих чи навіть власних історій,
воно б'ється сухо й монотонно.
Добре, що ти тут, навпроти
посміхаєшся, обіймаєш.
Знаєш, серцю важливий твій тендітний дотик,
коли інші не здатні загоїти столітні рани.
Я тут такий незграбний, кволий,
щодня одягаю маски "безмежного щастя",
щодня вдаю, що літаю вище неба.
І тільки тут, з тобою
я справжній.
Замерзлий, знесилений, з поламаними ребрами.
...Дякую, що ти зі мною, навіть, якщо далеко,
навіть, якщо за вікном кілометри
розтягнутого днями суму.
Знаєш, ця осінь
без тебе
нездатна
"бути".
Немає коментарів:
Дописати коментар