а дехто лише намірений викидати.
Насипано надто багато червоного перцю,-
рани просто не встигають заживати.
Ми викорінюємо когось із думок,
бо вважаємо : "досить! існують межі" .
Ховаєшся у найтемніший свій внутрішній куток,
щоб ніхто за тобою не стежив.
Щоб ніхто не бачив, як падає стеля,
як руйнуються мрії, як нищиться світ,
який ти недавно лише беріг у польоті.
Твоя совість - зісохла пустеля,
і жодної краплі води у роті.
І відтоді,
холоне серце,
ламаються крила, вкотре.
Я тебе пам'ятала у спокої принишклих власних інерцій,
а тепер буду звикати до обважнілого тембру голосу подорожніх...
Немає коментарів:
Дописати коментар