Кресли чорним по білому правду,
не шкодуй емоцій, не приховуй сліз.
Моментами твердо нехтуй собою і дико кричи

від того, що всередині тебе глуха пустеля, а у кишенях - кістки.

Знаєш, а краще всього мовчи.
Нехай твоє серце розривається на друзки,
а шматками розбитих ілюзій, мов кометами,
нищи усе, що колись називалось "твоїм".
До того ж, це виключно витвір твоєї уяви,
цей жалюгідний дім створений "щастям", насправді - жменя піску,
а коли-небудь повинен був дмухнути вітер,
аби все розсипалось.
У тебе не повинно бути жалю.
Любов - це завжди крихка межа між тим "до" і "після" :
ким ти раніше був,
ким став,
ким залишився.

Що ж, тепер будь готовим палити мости,
манерно зривати календарні дні, особливо ті, які позначені червоним,
ті, які найважливіші,
аби все забути, аби стати іншим,
більше не тим, хто мовчки пише вірші.