Почерк любові.

Промов хоча б єдине слово, в цій тиші я давно самій собі чужа.
Ти все ще залишаєшся єдиним світлом серед темряви,
у якій справжня тиша - німа.
Серед кімнати сіється попелом душа,
лови останні сонячні зайчики на своїх вустах.
Ніч прийде не скоро,
а ранкам властиво розчинятись з першим же ж дзвінком будильника.
Хочеш побачити життя по той бік товстого шару бруду на тілі -
приходь, слухатимемо кардіохвилі.

І допоки усе йде за планом або ж наперекір,
байдуже,
ти головне, не сердься, рідний.
Все так тому що, серце моє в цій любові безсиле,
а твоє приречено самотнє.
Найголовніше про що проситиму, -
бережи свої крила,
навіть, якщо слово "назавжди" таке вичерпно коротке.