така невтамована, розгублена, світла.
Сьогодні, мабуть, востаннє торкаюсь подумки твоїх скронь,
і посміхаюсь саме для тебе.
Час летить невтомно, надмірно,
просковзує крізь найменші шпаринки забрудненого світу.
Моя одержимість... Така своя, рідна,
ніби зародилась в мені століття тому
і вросла корінням...
Тут дати, відстані, години, координати - усе це таке манірне, жадібне,
я ледь встигаю тебе хоча б подумки обійняти,
запам'ятати твоє обличчя...
Щоб знову на тебе чекати.
Хоча, личило б негайно придбати квитки і приїхати,
щоб знову просто посміхнутись, заховатись у тебе за коміром.
Тихо.
Я не хочу більше боятись.
Я хочу завжди з тобою бути.
Немає коментарів:
Дописати коментар