На крок вперед / Ти - найцінніший.

Вона була щасливою.
Майже.
До цілковитого щастя їй бракувало лише його.
І байдуже на те, що люди кажуть,
байдуже наскільки призирливий їхній погляд.
Вона розчинялась у ньому,
акуратно поправляла загнутий комір
і обіймаючи,
затамувавши подих заплющувала очі.
Ще зовсім трохи,
і прийде осінь -
голодна, холодна й босоніж.
І з-поміж
втомлених днів і самотніх ночей,
вона пам'ятатиме його голос
і те, як він посміхається.
Найчастіше людям бракує саме тих,
хто прикипів до серця.
А їй завжди бракуватиме того,
хто восени повертається.
Листами.
Думками.
Віршами.
Бо він - найрідніший спогад,
вкарбований назавжди.
Саме той спогад, який пам'ятається.