Нехай спогади полиються музикою і щезнуть.
Так, як щезають спалені мости і давні листи тим,
без кого зовсім недавно жити не міг.
А можливо ти просто не вмів відпускати кілограми болю,
що роками носив у своїх кишенях...
І завжди вірив. Вірив у долю;
в те, що вона повітрям живе у легенях.
Розумієш, любити - це йти попри терня,
долати відстань, руйнувати стіни.
Це вміння говорити мовчки жестами,
і врятувати те, що не встиг.
Іноді людям мало сказати "прости".
Воно ж бо не витре те, що болить,
те, що в'їлось у серце назавжди.
Не бійся зловити і вкарбувати у собі мить,
бійся сказати, що ти або хтось буде(-ш) поряд завжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар