Згорток знесиленого виправданнями сумління і абсурдних пояснень того
як все-таки важко тримаючись разом,
як все-таки важко поряд?
А серце, натомість, готове приймати виклики долі,
відчайдушно боротись, відчувати у спину постріл.
І знову ж усе на що ми готові - це жбурляти в очі холодний погляд,
так наче ніколи не бачились,
так наче ніколи й не були знайомі.
Все ж на самоті залишається
втікати від власних почуттів та емоцій,
нестачі рідного і водночас такого чужого.
Чому власне, доводиться зрікатись, забороняти, ставати безпорадним циніком?,
в якого, здавалося б, за душею жодного центу, аби заплатити за власну байдужість,
невміння бачити, чути. За те, що так і не зумів зберегти,
чорт забирай, так і не зумів "бути".
Немає коментарів:
Дописати коментар