перед тим, як він зачиняв за собою двері.
Від наших розлук мені нестерпно у грудях щемить,
пульсує в скронях, розбігаються думки на папері.
Твої затислі в кулаці ідеї, затерті совістю манери
розсіюються кімнатним повітрям,
як щойно погляд пронизить рідну, теплу атмосферу
із дотиком до кінчика душі і віри в себе.
Знаєш, наші слова один одному чужі,
краще послухати як серце б'ється.
Воно складає із уламків болю вітражі,
коли ти втрачений.
Але це лише здається...
Коли твій погляд знову сіпнеться,
і захочеш почати все спочатку,
то не поспішай зачиняти за собою ті двері,
за якими тебе завжди хтось чекає.
Немає коментарів:
Дописати коментар