надто вибаглива до життя і до любові манірна.
Всередині хтось ніби пожив, побув,
а потім з корінням вирвав.
Її справжню.
Іноді найважче поставити межу
між тим, що минуло і тим, що є зараз.
Найважче скинути з себе іржу,
що прилипла до серця і щоразу осадом залишалась.
На перший погляд солодкою оболонкою.
Її душа була тонкою
наче шифон
і легкою, ніби повітря.
Усмішка - одноманітний фон,
аби закрити середину.
Там, де боліло.
Тепер багато хто висмикує поглядом душу,
скидає проблеми на й без того важке небо.
А вона давно любити не змушена.
Закрита, завершена тема.
Немає коментарів:
Дописати коментар