щоб я могла залатати твої рани.
Хтось додає туди перцю,
а хтось повинен лікувати.
Нехай, мої сльози не будуть надто солоними,
у очах й насправді можна втонути.
Я не вимірюватиму любов слів тоннами,
їх надто важко та й не варто на плечах тягнути.
Нехай, ми залишимось останнім ескізом
на маленькому шматку паперу.
Люди, подекуди, возять у інші міста свої серця у валізах,
і залишають у собі цю давно зашморгану манеру -
тікати від себе/ від світу/ від людей в іншу країну, місцевість, еру.
Нехай між нами буде тиша,
відстань - це всього лише дорожній пил.
Важливо що живе усередині, глибше,
що надає висот польоту й крил.
Немає коментарів:
Дописати коментар