і кладу телефонну слухавку.
Нам завжди бракує часу, аби просто побути,
просто подихати спільним повітрям
єдино і в такт.
Знаєш, на наших вустах
завше залишаються ті недосказані слова, нездійснені мрії.
І невиправдані надії
щодо нас самих.
Чомусь ще й досі існує між нами життя на два міста
і єдиний подих на кінчику вій...
Можливо усе це намарно, хороший?
Можливо ми намалювали занадто багато зірок на нашому небі?
Так ніби,
лише руку простягнеш
і вона вже у твоїй руці, сяє...
Ніколи не занепадай духом, не жалій
про те, що робить тебе щасливим.
Якщо по той бік грудей б'ється твоє серце, -
значить ти живий,
а тому М Р І Й.
Обов'язково.
Сьогодні ти ще бачиш свої обдерті коліна,
а завтра здатен злетіти вгору.
Щосили і дужче борись за щастя,
навіть якщо із самим собою,
навіть якщо мовчки, стиснувши волю в кулак.
Рідний мій, бо коли ти зі мною -
я розділяюсь на два :
на ту, що боїться і на ту, що готова
сказати :
"Так.
Нехай я сьогодні буду щаслива,
бо він нарешті поряд".
Немає коментарів:
Дописати коментар