Так трапляється.
Коли між людьми відстань,
коли не відчувається
найменшого подиху любові.
А сум таки огортає і стискає душу,
неначе скибку лимону.
Я знову запинаюсь на півслові.
Знову ділю свої відчуття на кордони.
Ніхто не побачить того просякнутого болем неба,
ніхто не відчує як важко літати у ньому,
і як втомлено мрії тонуть...
Чужі слова надто багато про себе говорять,
нетерпляче вириваються наззовні.
Але не відчувають куди ховається той зболілий, кволий погляд,
куди ховаються ті забуті людиною шматки слів.
...Де розходяться шляхи двох кораблів,-
там ніколи не зустрінуться нові.
І дощ для переповнених сумом морів
не стане раптовим.
Він стане своїм.
Надто рідним...
Солоним.