gaze inside

Знову будуєш мости, всупереч всьому.
Акцентуєш, радше, на сказаному слові,

аніж на власній сміливості.

Крізь твою гранітну тілобудову 

час від часу проростає жест твердої ніжності.

Так, це суперечність, абстракція власного "я".

Банальна можливість віддати віршам про серце все своє життя,
ховати ті слова по шухлядах, потайки спалювати,
щоб знову розгорнути кілька аркушів паперу
і далі писати, писати, писати, допоки вистачить сил та серцебиття.

Але суть далеко не в тім.
Я ніколи би не дозволила комусь поносити у собі моє серце,
бодай навіть кілька днів.
Бо це жменя недосказаних, зболілих від(по-)чуттів;
це жменя спогадів, речень, слів, що важать значно більше тонни.
А коли носиш у собі щось важке - то не завжди є добре.