як палає вогонь, як тече вода і, як іскряться твої очі, до яких в о н а
завжди така тремтлива й боязка.
Мов весна,
розтоплює на серці твому лід,
і коли у ньому затремтить від болю, бодай одна струна,
вона зуміє попри відстань бути тихо поряд і без слів,
нишком зачаївшись в голос твій.
...Ти, головне, завжди мрій, живи і сподівайся,
не бійся відчувати або ж забуватись.
Тоді, щастя не буде емоційним, короткочасним,
воно стане думками, діями і, власне,
способом вижити.
Ти, головне, назавжди залишайся теплим
світлом
серед мерехтливих зірок у її сузір'ї.
Немає коментарів:
Дописати коментар